Критичне мислення, СЕН та права в освіті: головне з EdCamp’ів у Черноземному, Станиці Луганській та Львові

Це партнерський матеріал.

У травні розпочалася хвиля регіональних (не)конференцій EdCamp. Освітяни у великих містах та маленьких селах проводять події для обміну досвідом між учительством.

«Накипіло» продовжує серію публікацій про 15 магістральних міні-EdCamp’ів з усіх куточків України. У цьому матеріалі читайте про цікавинки та корисності з подій у Черноземному (Запорізька область), Станиці Луганській та Львові.

У кожного регіону була власна тема міні-EdCamp’у, та наскрізною частиною стала особлива сесія від команди EdCamp Ukraine — двогодинна тренінг-інтеракція «Виміри стійкості: особистісний, шкільний, системний». Як натренувати стійкість вчительству та розвинути її в учнях, ми писали в попередньому матеріалі. 

Техніка як помічник, а не шкідник

Світ швидко змінюється, а з ним і підходи до освіти. Завдання вчительства  встигати за цими змінами. Зручна техніка може цьому посприяти, упевнений Євген Чемерис, керівник напряму навчання компанії Lenovo в Україні. На міні-EdCamp’і у Львові він розповів освітянам та освітянкам про технічні рішення на ринку та як обрати оптимальний гаджет відповідно до освітніх потреб.

«Дитина сьогодні має телефон, планшет, розумний годинник. І вона з ними живе. Для нового покоління дітей гаджети — невіддільна частина життя. Вони звикли, що будь-яку інформацію можна знайти в інтернеті, натиснувши на екран телефону або вбивши запит у пошуку Google. Якщо ми наполягатимемо, аби вони залишали девайси вдома або користувалися ними після навчання, — це те саме, що йти проти технічного прогресу. Наша задача — навчити дітей правильно працювати з технікою, самостійно в ній розібратися та допомогти учнівству правильно налаштувати робочий процес», — вважає Чемерис.

Про НУШ, підвищення кваліфікації та майбутнє освіти: сесія запитань до ексміністерки

Під час міні-EdCamp’y в Станиці Луганській Лілія Гриневич розповіла про свій шлях від вчительки до міністерки освіти, а також відповіла на запитання учасниць та учасників заходу. 

Головні тези спікерки:

Про оцінку впровадження НУШ. «Якщо ми говоримо про початкову школу — той етап реформи, який припав на мою каденцію, — вважаю, ми можемо поставити собі тверду четвірку. Це перша реформа освіти, яка супроводжувалася реальними інвестиціями, підвищенням заробітної плати вчителів у 2017–2019 роках, а також субвенціями на НУШ та інклюзивну освіту. Однак мені здається, що можна було здобути ще більше міжнародної допомоги. Можливо, нам не вистачило часу. На жаль, ми не змогли достатньо залучити педагогічні університети до реформи. І ми не встигли зміст дошкілля гармонізувати з Новою українською школою. На поточному етапі ще складніше. Ми маємо дати освіту, яка допоможе дітям стати успішними. Зараз важливо подолати розуміння, що Нова українська школа в 5–9 класах — це стара школа, але з оновленими кабінетами коштом субвенції. Важливо, аби затверджений державний стандарт імплементувався в хороші модельні програми, що передбачають і оновлені знання і вміння іх застосовувати і м‘які навички. А також, щоб педагоги мали можливість опанувати  методики діяльнісного, проблемно-пошукового, проектного активного навчання через ефективне підвищення кваліфікації».

Про підвищення кваліфікації. «Я вважаю, що впровадження реформи багато в чому залежить від того, як будуватиметься професійний розвиток вчителів. Адже вчитися нам є чому. Коли вчителі хочуть отримати свідоцтво про підвищення кваліфікації, фактично його не проходячи, це вияв недоброчесності. Зараз у міжнародних порівняльних дослідженнях освіти Сінгапур піднявся в рейтингу, й усі питають, як він це зробив. Один із кроків — це інвестиції в розвиток освітян. Там зробили офіційну умову: кожен учитель має проходити кожного року 100 годин підвищення кваліфікації. А в нас на п’ять років розраховано 150 годин. Законодавство передбачає, що вчителі мають право самостійно обирати спосіб підвищення кваліфікації. Розробка платформи EdWay командою EdCamp’у — вагомий внесок у реформу Нової української школи». 

Про проєкт «Інтелект України» та безкоштовне навчання. «Школи не мають права брати додаткові гроші за навчальний процес, який відбувається в межах державного стандарту. Якщо в комунальному закладі є, наприклад, лише два класи на паралелі, й обидва — за проєктом «Інтелект України», де батьки мають платити за навчання дітей, то це порушення українського законодавства. У батьків має бути вибір: якщо є комерційні програми в закладі, то мають бути й безкоштовні. Школа має надати можливість. Якщо її немає, треба підняти це питання перед керівництвом закладу або звернутися до Освітнього омбудсмена».

Як мотивувати вчительство до впровадження СЕН. «Перш за все це має бути вимогою освітніх програм. Є навчальні результати, прописані в держстандарті. Педрада затверджує освітню програму школи. Навіть якщо береться модельна навчальна програма, її можна модифікувати так, як вважаєте за потрібне. Також школа може мотивувати освітян, які пропагують методики формування м’яких навичок».

Як вимірювати опанування м’яких навичок. «Це величезна наукова проблема. Зараз є багато різноманітних інструментів. Крім того, деякі м’які навички можна оцінювати за ступенем їхнього розвитку. Це може бути, наприклад, чотириступенева градація. Учитель спостерігає за поведінкою, реакціями дитини в певних ситуаціях (як правило, соціально-емоційне навчання відбувається через моделювання певних ситуацій) та визначає, який ступінь опанування». 

Про українську освіту за 5–10 років. «Через цей час ми побачимо результати реформи, тому що у 2030 році матимемо перших випускників 12-річної Нової української школи. Можуть бути різні сценарії. Позитивний: у нас значно кращі результати компетентнісного навчання; діти опановують, окрім знань, м’які навички; освіта — не маргінальна сфера, і зарплата освітян стане принаймні на рівні середньої у країні. Цей сценарій досяжний, якщо буде належна увага уряду. Може бути інший варіант, якого б дуже не хотілося: реформа згорнеться, і ми повернемося до старої рамки: освіта розглядатиметься як витратна, а не інвестиційна сфера для людського капіталу». 

Думайте інакше: критичне мислення та майбутнє читання

Освіта має давати людині змогу отримувати певні компетенції та підвищувати якість життя, впевнений керівник «Дому Франка» Богдан Тихолоз. При цьому школа має навчати дітей мислити самостійно та надавати змогу висловлювати власну думку. Існує дві основні парадигми освіти: думати як усі та мислити інакше. Остання полягає в тому, аби виходити за рамки та загальноприйняті правила. При тому, це не означає обов’язково бути в опозиції до всіх і не зважати на думки інших людей.

«Наша система освіти, особливо коли говоримо про пострадянську систему, часто виходить з того, що є якийсь усереднений учень. Те, що нам здається ілюзією рівності, насправді має колосальні ризики уніфікації. У сучасному світі компетенції, які дають змогу виявляти свою неподібність, оригінальність, креативність, стають дедалі важливішими. Зараз на ринку праці комунікативність, креативність, критичне мислення та здатність до співпраці більш важливі, ніж оперування якоюсь інформацією», — зазначив Богдан Тихолоз. 

Із розвитком Інтернету та технологій прийшли нові тенденції: поверхневе, скролінгове читання, рерайтингове письмо та кліпове мислення (нездатність концентруватися на чомусь одному тривалий час). Це негативно впливає на структуру головного мозку та готовність розв’язувати проблемні завдання, впевнений спікер. На його думку, подолати ці тенденції допоможуть відкрите читання, творче письмо та розвиток критичного мислення. 

«Чому важливо читати? Слово — найдешевший матеріал, який дуже добре концентрує інформацію. Це добрий спосіб ретрансляції досвіду та передання інформації. При цьому несуттєво, читають діти електронні чи паперові книжки. Головне, щоби взагалі читали», — додав спікер. 

Як навчитися мислити критично? 

• Цікавитися, бути допитливими.
• Ставити під сумнів усе, навіть те, що є авторитетним. Іноді це боляче та некомфортно, але це єдиний спосіб перевірити на міцність твердження чи підвалини, впевнений Тихолоз.
• Ставити запитання та шукати відповіді на них.
• Учитися перевіряти джерела інформації, узагальнювати інформацію та робити висновок — формулювати головну думку одним реченням.

«Діти в розвитку проходять стадію “Чому?”, якою інколи доводять нас до сказу. Однак якщо не відповідатимемо на ці запитання, то ми вб'ємо в зародку всі навички критичного мислення. Взагалі часто, аби щось для себе збагнути, достатньо переформулювати твердження в запитання. Питання — це молоток, який лупить нас по голові та заставляє вмикатися. Важливо стимулювати дітей до запитань і питати про важливе. Якщо не питатимемо себе, що ми робимо, як і навіщо, то ризикуємо стати непотрібними», — поділився думкою керівник «Дому Франка». 

Як учительству захищати права в освіті

«Українське суспільство мало знає про свої права, ще менше — про права інших громадян, і зовсім мало — як захищати ці права в законний спосіб. Це мій висновок з аналізу тисяч звернень, які надходять до нашої Служби», — зазначив освітній омбудсмен Сергій Горбачов.

Аби відстоювати власні права та забезпечувати права учнівства, педагогічні працівники перш за все мають знати трудове законодавство та нормативні документи, що визначають розмір зарплати, умови праці тощо.

По-друге, варто знати повноваження органів влади та контакти п​​осадових осіб, до яких можна звернутися для розв'язання проблеми. Крім того, варто розуміти порядок розв'язання спірних питань та конфліктів. Якщо у школі, наприклад, потрібен ремонт або щось не встигли закупити, необхідно йти до засновника закладу: місцевої влади (99 % закладів) або Міністерства освіти. Якщо вчитель або вчителька відчуває порушення прав, треба звернутися до керівника закладу. 

Якщо усне звернення не допомагає, запитайте письмово. У листі слід зазначити прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання, контактна адреса. В електронному зверненні також вкажіть e-mail, на яку може бути надіслано відповідь, або інші засоби зв’язку. У документі викладіть виключно факти та суть скарги або пропозиції. 

«Наприклад, фраза “Керівництво закладу освіти грубо порушує мої права на професійне самовдосконалення” — це оцінне судження. А якщо написати, що директорка відмовилася зараховувати для підвищення кваліфікації сертифікат про проходження курсу, який відповідає чинним вимогам, — це вже факт, з яким можна працювати», — навів приклад експерт. 

Коли пишете звернення, вказуйте конкретну вимірювану вимогу: оголосити догану, встановити конкретне навантаження тощо. 

«Коли ми розглядаємо звернення та проводимо онлайн-прийоми, найбільше часу витрачаємо, щоби зрозуміти:  а що саме людині потрібно, що вона вимагає, які права необхідно відновити. Багато звернень завершуються словами: “Прошу відновити справедливість”. Але це суб'єктивне поняття. Для кожної людини воно може бути різним — це треба дуже точно зрозуміти, щоб діяти», — пояснив Сергій Горбачов. 

Вимагайте відповіді по суті у встановлені законодавством терміни. На звернення громадянина мають відповісти протягом 30-х днів (або 45-х, якщо потрібен додатковий час для збору інформації, при цьому запитувача/чку мають попередити). Відповідь на запит на публічну інформацію мають підготувати за п’ять днів (або двадцять, якщо вона велика). 

Більше про права в освіті читайте в першій щорічній доповіді освітнього омбудсмена.

Що варто знати освітянам про синдром дефіциту уваги з гіперактивністю

Непосидючість та бажання сунути носа в кожний закуток — нормальна активна поведінка дитини під час зростання. Однак іноді за цим може ховатися синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ). У більшості випадків він присутній від народження. Діти зі СДУГ імпульсивні, гіперактивні (але не завжди), моторно розгальмовані, в них порушена увага та здатність до самоконтролю, їм важко сконцентруватися та завершити справу. Зазвичай цей розлад діагностується у 6–7 років, коли дитина йде до школи, розповіла дитяча психологиня, викладачка інтегрованих курсів Аксинія Лезнюк.

Як організувати робоче місце дитини в класі

Важливо, щоби в класі було якомога менше зовнішніх подразників. Для гіперактивних дітей має бути асистент учителя, який допомагає розуміти програму. Не саджайте школяра/школярку зі СДУГ біля вікна або позаду класу — буде постійно відволікатися. Дитину з цим розладом не можна саджати поряд або попереду учня/учениці, з яким/якою в неї погані стосунки.

«У цих дітей не вистачає енергії в мозку, щоб утримувати увагу на вчителеві та не відволікатися на пташку, яка пролетіла, або, наприклад, на яскравий бант сусідки попереду. Якщо в класі двоє чи троє гіперактивних учнів/ниць, вони мають сидіти на передній парті — так легше звертати увагу на дитину та за потреби підійти. Вчитель який сидить на уроці, не зможе контролювати таких дітей, особливо —  молодшого шкільного віку. Визначте місце, де ви любите зупинятися, — отут умовно дитина з синдромом дефіциту уваги має сидіти», — зазначила психологиня. 

Потрібне місце усамітнення, де дитина зможе заспокоїтися. Воно може бути в класі (для учнів початкової школи) або в бібліотеці, холі тощо (для старшокласників). Таке місце може знадобитися як учню/учениці з синдромом гіперактивності, так і нормотиповій дитині, якщо вона перезбуджена або погано почувається. У класі можна встановити намет, спеціальний кокон або виділити місце, де дитина може посидіти кілька хвилин в навушниках. 

«Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю — це не хвороба, а розлад. Тільки 30 % дітей, у яких діагностований СДУГ, у дорослому віці стають нормотиповими. У 70 % підлітків і дорослих цей синдром залишається на все життя, просто з ним навчаються жити. Важливо розуміти: ми не виправимо того, чого не можемо. Ми, вчителі, маємо приймати дитину такою, як вона є, підтримувати, а не тиснути на неї», — наголосила експертка. 

У перші дні нового навчального року варто обговорити правила поведінки разом з усіма дітьми. При цьому школярі та школярки мають бути ініціаторами правил. Якщо їх буде забагато, гіперактивна дитина не зможе їх виконувати. Можна скористатися «методом світлофора». Оберіть максимум шість «червоних» речей, які зовсім заборонені в класі (наприклад, не можна лихословити, когось ображати), визначте з дітьми, які будуть наслідки за порушення. «Жовті» правила — це варіанти небажаної поведінки, яка може виправитися після зауваження. Наприклад, якщо дитина не готова до уроку або спізнилася. Також визначте «зелені», бажані, варіанти поведінки та розробіть систему заохочень. 

«Придумайте щось таке, чого діти від вас не очікують, і вони будуть старатися. У мене була банка з рискою вгорі та каштани. Коли в учнів та учениць за день не було ніяких зауважень, ми кидали каштани в банку. Коли вона заповнювалася до риски, в цей день можна піти з дітьми поїсти піцу або в кіно. Про це можна домовитися з адміністрацією».

Гіперактивні діти потребують зовнішнього менеджера — того, хто їм постійно нагадуватиме, як себе поводити або що робити на певному етапі. Тому дотримуйтесь структури уроку:

• Повідомляйте тему та план уроку наперед, нагадайте, о котрій годині буде перерва, завершення уроку. 
• Перевіряйте готовність до уроку на початку заняття: чи є все шкільне приладдя, підручник.
• Нагадуйте всьому класу про правила поводження на уроці.
• Нагадуйте те, що вчили на попередніх уроках.
• Частіше перепитуйте.
• Майте напоготові додаткові завдання. Якщо дитина заважає опитати інших школярів та школярок, придумайте завдання побутового характеру, що можуть бути цікавими дитині: витерти дошку, полити квіти, принести додатковий олівець із вчительської тощо. 
• Розробіть із дитиною систему індивідуальних умовних знаків, які вона зможе використати, якщо їй необхідна допомога або потрібно вийти з класу.
• Дробіть великі завдання на частини та підтримуйте дитину за правильне виконання кожного етапу фразами на кшталт: «Я знала, що в тебе вийде».

«Збільшити довільність дитини з цим синдромом на десять секунд — уже величезний прогрес. Є багато різноманітних корекційних, дихальних вправ для заспокоєння нервової системи. Це буде корисно всьому класу та вчителю. Також раджу спробувати систему mindfulness. Однак варто бути готовими, що зміни не будуть миттєвими. Якщо за тижні (а іноді потрібно й пів року занять) сконцентрованість гіперактивної дитини вдасться збільшити на п’ять-десять секунд, це добре», — додала Аксинія Лезнюк.

Що освітяни та освітянки знають про м’які навички та СЕН

Місія школи — підготувати дитину до успішної самореалізації в особистому та професійному житті, навчити її співпрацювати в суспільстві. Академічні здібності, на яких часто концентруються педагоги та педагогині, не завжди забезпечують успіх та кар’єрне просування, вважає ексміністерка Лілія Гриневич. Натомість досягти цієї мети допоможе розвиток емоційного інтелекту та м'яких навичок: уміння конструктивно керувати емоціями, оцінювати ризики, приймати рішення, розв’язувати проблеми, здатність співпрацювати з іншими людьми.

«Дослідження показують, що кар'єрний розвиток і взагалі розвиток особистості м'які навички забезпечують на 80 %. У Законі “Про освіту” виписані так звані наскрізні навички, так само як у державних стандартах початкової та базової освіти. Наскрізні та м'які навички — синоніми. І досягають цих навичок саме через соціально-емоційне навчання», — зазначила ексміністерка. 

У січні — липні 2021 року громадська організація «Інститут лідерства, інновацій та розвитку» разом з EdCamp Ukraine та Українським центром оцінювання якості освіти дослідили, що в освіті знають про СЕН. Усього опитали представниць/-ків 409-ти шкіл. Також дослідження проводилося у 26-х пілотних закладах, які реалізують програму СЕН, та у 20-х школах, розташованих у прифронтовій зоні Донецької та Луганської областей.

Найкраще про соціально-емоційне навчання знають у пілотних закладах: власну обізнаність позитивно оцінили 75 % опитаних. В основній групі закладів освіти — 34 %, найгірше із СЕН обізнані освітяни/нки шкіл, розташованих на лінії розмежування — 20,3 %. 

На думку педагогів/гинь, найгірше в учнів та учениць розвинені вміння виконувати складні та багатокрокові завдання, розуміти взаємозалежну природу світу, а також емоційна емпатія. Водночас ці самі вчителі/льки вказали, що найбільш розвиненою навичкою в учнівства є співпереживання. Це свідчить, що вони не завжди розуміли навіть термінологію, додала Гриневич.

Опитані керівники/-ці закладів вважають, що найгірше вчительству вдається розуміти взаємозалежну природу світу, співпереживати та відчувати почуття інших, помічати та описувати власні відчуття. 

Разом із тим 60 % респондентів/ток цілком готові до набуття та/або вдосконалення раніше набутих компетентностей, а також відповідних методик, технік, інструментів задля впровадження соціально-емоційного навчання.

Більше про результати дослідження, а також про те, як впроваджувати СЕН, дивіться в аналітичному огляді «Можливості для реалізації соціально-емоційного навчання в рамках реформи “Нова українська школа”».

Як навчити дітей протидіяти корупції

На міні-EdCamp‘і в Чорноземному тренерка та вчителька української мови Людмила Таболіна розповіла про антикорупційні інструменти для навчання. Їх розробили для базової та старшої школи в рамках проєкту USAID «Підтримка організацій-лідерів у протидії корупції в Україні «ВзаємоДія». Активності можна проводити як позакласний захід, онлайн-урок або класну годину.

Фото з Facebook-сторінки Людмили Таболіної

Метафоричні картки — зображення, які пов’язані з темою корупції та протидії їй. Учасники/ці обирають собі одну-дві картки та роздумують, що вони означають. Картки можна використовувати на початку зустрічі для знайомства або наприкінці для підбиття підсумків. Важливо добирати зображення відповідно до віку дітей та їхнього життєвого досвіду.

Онлайн-гра «(Не)підкупність». Учень\Учениця обирає персонажа та має пройти з ним/з нею різні життєві ситуації. Чим швидше завершиться гра та найнекорумпованішими будуть учинки, тим кращий результат.

Антикорупційні уроки для 9–11 класів. Це збірка, що містить матеріали для проведення семи антикорупційних уроків. У методичці прописаний шаблон заняття та різноманітні додатки. Є інструкція для використання на онлайн-уроці та у звичайному класі.

Антикорупційний квест. Командам пропонуються ситуації, які ілюструють прояви корупції та передбачають вибір стратегії поведінки. Якщо гравці/гравчині оберуть хибний маршрут, це збільшить кількість локацій, які треба пройти.

Антикорупційна гра «Що? Де? Коли?». Вона створена за мотивами класичної гри, однак усі завдання пов’язані з протидією корупції та тематикою шкільних предметів (є питання, що торкаються історії, спорту, географії, математики тощо). Гра розрахована на підлітків від 14 років.

Антикорупційні сценарії. В оновленій версії пропонується 20 життєвих ситуацій з чотирма варіантами відповіді. Кожна ситуація має декілька правильних відповідей. Команди можуть працювати над одним сценарієм, а можна запропонувати кожній групі різний. Учасники та учасниці мають обрати найкращий, на їхню думку, вихід із ситуації.

Антикорупційна мафія. У грі учасницям/кам пропонується стати мешканцями міста, де живуть порядні люди та безпринципні корупціонери. Завдання містян — виявити корупціонерів та запроторити їх до в'язниці.

«Це не просто корупційні інструменти: вони розвивають критичне мислення, вміння зайняти позицію, відстояти свою точку зору, слухати інших та обирати з переліку найбільш влучні відповіді», — упевнена тренерка.